Надто багато спекуляцій, багато припущень, багато заяв і спростувань, але росіяни щодня вбивають мирних українців, росіяни щодня бомбардують наші міста. І от з'явилася історія про американські розвідувальні дані, які не потрапляють в Україну. І всі від цього відкараскуються, всі від цього відхрещуються і кажуть, що буцім би цього бути не може. І так само це стосується і обмеження швидкості роботи Starlink. Як ви бачите цю ситуацію? Це співпадіння, це технічні збої, чи це, можливо, частина певної стратегії для того, щоби понизити українську опірність до війни? Для багатьох із нас, хто скептично ставиться до підтримки, яку Україна отримувала протягом останнього року, усе це виглядає надто підозріло. Навряд чи випадково швидкість Starlink падає саме тоді, коли Росія посилює обстріли українських міст, цілеспрямовано атакує мирне населення, вбиває дітей у школах і житлових кварталах.Тому мені важко повірити, що це просто збіг обставин. Радше це схоже на сигнал Україні: ми хочемо, щоб ви погодилися розглянути пропозицію Путіна. А щоб змусити вас поставитися до неї серйозніше, обмежимо ваші можливості, зокрема знизимо швидкість Starlink.Не думаю, що Україну повністю відключили від Starlink, але припускаю, що хтось так чи інакше вплинув на швидкість зв’язку. Адже, наскільки мені відомо, інших користувачів Starlink ця проблема не торкнулася. Принаймні я не чув про подібні скарги ніде у світі, окрім України.Тож у найкращому разі це прикрий збіг обставин. А в найгіршому — цілеспрямоване послаблення обороноздатності України.Історія з американськими розвідувальними даними вплітається в значно ширший контекст. Якщо аналізувати публічні джерела, зокрема, що може заявити американський президент Дональд Трамп, що можуть заявити, наприклад, Ілон Маск і так далі. Ми бачимо, що змінюється ставлення до України. Тобто з України хочуть зробити сторону винною у чомусь. Ми є жертвою російської агресії. Але Путін вже не виглядає, наскільки я розумію, в очах частини американського істеблішменту, як кривавий диктатор, який розв'язав війну. Він може виглядати як людина, з яким можна про щось домовлятися. І, відповідно, якщо говорити от про цей історичний і водночас драматичний момент, з Путіним будуть домовлятися і, можливо, нашим коштом, чи ні? Чи це просто тимчасове запаморочення?Передусім, на думку багатьох аналітиків, Україна сьогодні заважає укладенню великої економічної угоди між США та Росією. Адже зрештою все зводиться до бізнесу. До нафтових контрактів, до тих 14 трильйонів доларів, які Дмитрієв поклав на стіл переговорів, намагаючись переконати Вашингтон змусити Україну поступитися Донбасом.Але Україна не збирається віддавати Донбас. І я не вірю, що президент Зеленський готовий на це піти. За даними опитувань, до 65% українців виступають проти територіальних поступок. Більшість також не хоче виборів під час війни.І зараз саме Зеленський стоїть на заваді цим домовленостям. На жаль, схоже, Путін і Дмитрієв уже зрозуміли, чим можна зацікавити Трампа та його радників - Стіва Віткоффа і Джареда Кушнера. Вони зрозуміли, що для них головне - економічна вигода. Тому й пропонують прибуткові угоди щодо нафти, дизельного пального та рідкісноземельних ресурсів. І головна перешкода для них зараз - Зеленський. Тож, гадаю, вони використовуватимуть усі можливі важелі тиску, щоб змусити його погодитися на цю угоду. Втім поки він не поступається. І Європа твердо стоїть на його боці. Думаю, це також неабияк дратує Трампа, адже йому не вдається змусити європейців відмовитися від підтримки України.Тому, на мою думку, в основі всього лежать економічні інтереси. Я вірю, що президент Трамп справді хоче миру, але той спосіб, у який він намагається його досягти, фактично не відповідає інтересам України чи Східної Європи загалом.Ми усвідомлюємо, що військова ціль Путіна - це не лише Україна, це контроль над Центральною Європою. Про це Путін публічно заявляв, і ми бачимо послаблення американських позицій на європейському континенті. Нас і європейців це надзвичайно тривожить. Зі зрозумілих причин, але водночас також до нас долітають чутки про можливий саміт. зокрема, тристоронню зустріч: Путін, Сі Цзіньпін і Трамп.Вони представляють стару школу old school, і вони готові говорити про те, яка буде та чи інша сфера відповідальності чи сфера впливу у світі. Ну, вони так собі бачать світ. Світ зараз загалом кардинально інший. Але вони, можливо, би хотіли повторити те, що укладали між собою Сталін, Черчилль та Рузвельт у Ялті. Чи це взагалі реальний сценарій?Цікавий погляд на ситуацію. Разом з тим Сполучені Штати вже давно і досить наполегливо намагаються стримувати Китай і послабити його зв’язки з Росією. Тому я не переконаний, що все розвиватиметься саме за таким сценарієм. Насамперед ці три країни збираються обговорити питання ядерних озброєнь і можливості обмеження їхньої кількості. Водночас останнім часом з’являються повідомлення, що США, Росія та Китай можуть також обговорити мирне врегулювання в Україні. І, на жаль, без участі самої України, країн Східної Європи чи НАТО загалом.І саме тут я бачу серйозну небезпеку. Адже ці три держави фактично вирішуватимуть, як досягти миру в Україні. Однак російське розуміння миру не має нічого спільного зі справжнім миром для України. Для Москви мир означає, що Україна більше не здатна чинити опір. Тобто повну капітуляцію держави. Саме це Росія називає миром.Не думаю, що адміністрація Трампа до кінця це усвідомлює. Схоже, сторони вкладають у поняття миру зовсім різний зміст. Адже якщо мир настає лише тоді, коли припиняється будь-який опір, це, як правило, означає, що його просто остаточно придушили. І це вкрай небезпечна перспектива. Переконаний, що переговори без України та НАТО або хоча б представників країн Альянсу, зокрема Польщі, Німеччини та держав Балтії, є серйозною помилкою. Країни, які свого часу зазнали російського панування, сьогодні обов’язково повинні мати право голосу. Адже якщо Україна впаде, вони залишаться сам на сам із ворожою Росією біля своїх кордонів. Росією, яка відкрито заявляла про наміри повернути під свій контроль країни Балтії та вже погрожувала Норвегії і Фінляндії.Тому я не вважаю, що переговори США, Росії та Китаю про мир в Україні без участі України та європейських представників можуть відповідати чиїмось інтересам.Найгірше, що Путіну вдалося досягнути основного, він поставив під сумнів готовність у Сполучених Штатах виконувати свої зобов'язання за п'ятою статтею. Йдеться про сприйняття у Європі. У Європі з'явилась тривога, у Європі з'явились різночитання, тому що це Це йдеться загалом про комплексну систему захисту європейських держав, зокрема від російської агресії.Путін піднімає рівень ескалації, він демонструє свою готовність застосувати військовий гібридний сценарій. Я його обговорював, зокрема, з Робертом Даненбергом, який очолював резидентуру ЦРУ у Росії. Ну і за версією Роберта Даненберга, Кремль міг би використати.Наприклад, масований удар шахедами по тому чи іншому об'єкту на території Східної Європи. А після того випустити Лаврова, Лавров каже: "Ну, сорі, вийшла помилка. Триває війна, це співпадіння”. Але все одно мали би бути симетричні військові дії, зокрема щодо подібного. І Путін зараз використовує це вікно можливостей, пов'язане з реактивними шахедами, ну і намаганням перебудувати загалом європейську систему безпеки і протиповітряної оборони. Ми бачили це ще два тижні тому, коли президент Зеленський повідомив, що, за даними розвідки, Путін фактично дав своїм генералам наказ діяти без жодних правил. Тобто тепер дозволено атакувати будь-які цілі, жодних обмежень немає. Головне - перемога Росії у війні. Саме так. І відтоді, особливо за останні два тижні, ми спостерігаємо російські атаки на торговельні судна в Чорному морі, зокрема у виключних економічних зонах Румунії та Болгарії - країн-членів НАТО. Росія б’є по цивільних суднах, порушуючи торговельні зв’язки України зі світовими ринками. Насамперед ідеться про експорт зерна до країн, які його гостро потребують. Ці атаки призводять до зростання витрат і створюють серйозні перешкоди для торгівлі. Серед потоплених суден було й торговельне судно, що належало турецькій компанії. А це, по суті, вже прямий удар по країні НАТО.На жаль, генеральний секретар НАТО висловив думку, що напади у виключних економічних зонах не обов’язково дають підстави для застосування п’ятої статті Північноатлантичного договору. Однак вони, безперечно, є підставою для консультацій за четвертою статтею.І ми вже бачили подібну ситуацію, коли Польща вимагала консультацій за четвертою статтею після вторгнення 19 безпілотників у її повітряний простір.Я вважаю, що НАТО нарешті має проявити рішучість. Можливо, союзники побоюються, що у протистоянні з Росією не зможуть повністю розраховувати на підтримку США. Але вони повинні вже зараз визначити, як реагуватимуть на російську агресію.Нещодавно командувач сил НАТО представив план оборони Альянсу. І це, безумовно, добре. От тільки він не передбачає захисту України і не містить жодних гарантій її безпеки. План лише визначає дії НАТО в разі нападу на країни Альянсу: дати відсіч і витіснити агресора зі своєї території. Втім Україні це практично нічого не дає.Водночас Україна демонструє значні успіхи. Їй вдається стримувати російські війська і навіть відтісняти їх на Донеччині. За даними Bloomberg, лише у вересні втрати Росії становили близько 50 тисяч убитими і пораненими. А українські балістичні ракети FP-7 і FP-9 ефективно вражають російські нафтопереробні заводи, підриваючи фінансові можливості Кремля продовжувати війну.Однак найбільше Україні зараз потрібне посилення протиповітряної оборони. Звісно, перехоплювати ракети в повітрі необхідно, але ще ефективніше — знищувати установки, з яких їх запускають. І про це ми надто часто забуваємо. А це означає необхідність завдавати ударів по військових цілях на території самої Росії. Проте, на мою думку, НАТО досі не наважується на такий крок. Альянс усе ще боїться того грізного противника з часів вісімдесятих, хоча за останні чотири з половиною роки Україна вже розвіяла міф про непереможність російської армії.Але, наприклад, європейська система безпеки значною мірою залежить від американських, зокрема, і даних супутникових. Ми вже не говоримо про синергію у роботі авіації, систем протиповітряної оборони і так далі. І це для Путіна певний козир, тобто певний інструмент тиску. Але водночас ми розуміємо, що командувач американський Гриневич заявив про готовність дуже чітко працювати у разі конвенційної російської провокації по об'єктах на території Росії, зокрема він згадував і Ленінград, і Калінінград. І паралельно у Путіна була у буквальному сенсі істерика, агресивна істерика під час засідання Валдайського форуму.До подібної риторики публічно Путін не вдавався, але Путін заявив фактично, що він буде готовий застосувати і неконвенційні засоби ураження. Зокрема, йдеться про ядерну зброю. І от на вашу думку, як ви гадаєте, що насправді є зараз метою Путіна і Кремля в теперішньому історичному моменті?Путін любить погрожувати ядерною зброєю, адже, відверто кажучи, звичайні збройні сили Росії продемонстрували свою вкрай низьку ефективність у війні проти України.Калінінград сьогодні особливо вразливий, оскільки більшість дислокованих там військ, зокрема танковий полк і підрозділи морської піхоти, перекинули в Україну, де їх було знищено. Тому Росія змушена покладатися на стратегічні озброєння, зокрема гіперзвукові ракети, а також погрожувати розміщенням тактичної ядерної зброї в Калінінграді.Не забуваймо, що Росія вже розмістила ядерні боєголовки в Білорусі, поблизу Мінська. Тож загроза, безперечно, існує. Однак я дуже сумніваюся, що Путін справді наважиться застосувати ядерну зброю. Адже НАТО також володіє ядерним арсеналом. І принцип взаємного гарантованого знищення, на якому ґрунтувалася стратегія ядерного стримування ще у вісімдесятих роках, залишається цілком актуальним і сьогодні. Тому я не вважаю це головною загрозою. На мою думку, Путін передусім намагається залякати НАТО, щоб той припинив підтримувати Україну, адже найбільше він зараз боїться саме того, що ця допомога триватиме.Відверто кажучи, я переконаний, що Росія наближається якщо не до поразки, то до критичного моменту, коли її армія може зіткнутися з настільки серйозними проблемами, що її оборона в Україні посиплеться і вона буде змушена відступити. Гадаю, саме цим пояснюється посилення ударів балістичними ракетами, безпілотниками та керованими авіабомбами. Росія прагне якнайшвидше досягти результату і завершити війну, яку їй дедалі важче продовжувати. Адже якщо Росія змушена просити зброю в Північної Кореї — це вже проблема. Якщо звертається по озброєння до Білорусі — це проблема. Якщо залежить від Ірану в постачанні безпілотних технологій і балістичних ракет — це також проблема. Якщо вона вербує солдатів в Африці, на Кубі, на Близькому Сході, а також наймає північнокорейських військових, щоб ті воювали за неї, — це свідчить про серйозні труднощі.Росія програє наземну війну в Україні. І це для неї велика проблема. Втім вона досі становить серйозну загрозу для України, а також для Східної Європи. І НАТО має це враховувати, ухвалюючи рішення щодо підтримки України.Потрібно позбавити Росію здатності завдавати ракетних і дронових ударів. І це означає не просто збивати ракети в повітрі, а знищувати пускові установки, радіолокаційні системи, бойові розрахунки, центри командування та управління, складальні й виробничі підприємства, а також ракетні склади.Тобто необхідно знешкоджувати всю систему на кожному її рівні. Недостатньо просто перехопити чергову ракету. Можна нескінченно обмінюватися ударами, але потрібно ліквідувати саме джерело загрози, а це насамперед російське виробництво озброєнь і можливість отримувати балістичні ракети з-за кордону. Необхідно перекрити ці канали постачання, зокрема знищувати ракети ще в пунктах їх відправлення.Я хотів би уточнити стосовно військового сценарію, який запланували у Кремлі стосовно України. З одного боку ми розуміємо, росіянам боляче, тому що наші військові дуже чітко працюють по різних об'єктах на території Росії. З другого боку, росіяни не можуть похвалитися конкретними успіхами і досягненнями на лінії фронту, але водночас вони запланували варварську злочинну акцію. Зокрема, йдеться про системне бомбардування нашої столиці.Я нещодавно спілкувався з колишнім командувачем американських військ і командування НАТО на європейському континенті, генералом армії США Веслі Кларком. І на його думку, бомбардування Києва і намагання вивести його з ладу, як потужного військово-логістичного центру, це вписується в подальший військовий план росіян на 2027 рік. Отже, якщо говорити про реалії на землі і про російські плани, як ви їх оцінюєте і за якими індикаторами ми можемо і повинні стежити?Звісно. Генерал Кларк, як колишній командувач сил НАТО, значно краще за мене розуміється на Росії. Але ще з часів Другої світової російська тактика залишається доволі простою: ставка на кількість - масований артилерійський вогонь і великі маси піхоти.Після виборів до Держдуми минулого місяця ми бачимо посилення вербування до армії. Росія планує залучити ще від 300 до 600 тисяч військових для боїв на передовій. Росіяни, відверто кажучи, переконані, що в України швидше закінчаться патрони, ніж у них - солдати, яких можна кинути в бій, але сучасна зброя та технології XXI століття фактично зводять нанівець цю перевагу в чисельності.Зараз Росія щомісяця втрачає в Україні від 35 до 50 тисяч військових убитими і пораненими. І російське командування готове платити таку ціну за просування всього на п’ять-десять метрів на день. Вони розраховують, що поступово зможуть виснажити Україну, але, на мою думку, ще більше вони прагнуть виснажити готовність Заходу її підтримувати і роблять це двома способами: демонструють нехай незначне, але постійне просування на фронті, і водночас цілеспрямовано б’ють по мирному населенню України.І знову ж таки, їхня мета - вкотре використати зиму як зброю. Росія робить це ще з 2022 року, коли ми з Марком Тотом уперше написали про це у виданні The Hill. Це тактика Путіна, його стратегія - завдати якомога більших людських втрат і руйнувань. Дехто називає це геноцидом. І я поділяю таку оцінку, адже він намагається стерти з лиця землі цілу культуру, цілий народ, цілу мову. Обстрілюючи українські міста, він прагне зламати волю українців до боротьби. Дехто називає це ще й тероризмом. І все ж українці не здадуться. Самими повітряними ударами ще ніхто не вигравав війну. Вони можуть створити умови для наступу, зокрема для прориву на Донеччині. Однак зараз я не бачу передумов для такого прориву, бо українська армія там надто сильна.Та це не означає, що Путін перестане намагатися. Він продовжуватиме наступ, і плани залучити ще 600 тисяч військових лише підтверджують його наміри. В американському футболі це називають "три ярди і хмара пилу" - повільне просування вперед, метр за метром. Саме такою є російська тактика: наступати за будь-яку ціну. Іншої вони не знають.Я з вами погоджуюсь, це геноцидальна, це злочинна практика, нехотячи ми повертаємось до так званих старих біблійних часів, так? І тому я кажу про додатковий аспект кремлівського задуму і називаю російський план операцією Ексодус. Тобто вони в такий спосіб, як свого часу в Сирії, вони намагаються підняти нову хвилю біженців з України для того, щоби вплинути на суспільні настрої у країнах Європейського Союзу. Зокрема, йдеться про ті країни, які надзвичайно драматично переживають проблему біженців, наприклад, з Близького Сходу. Вони у такий спосіб хочуть допомогти, перемогти Альтернативу для Німеччини у Німеччині. Вони хочуть вплинути на ситуацію у Франції.Те, що відбувається у Франції, ми розуміємо, що це не були просто слабо організовані протести французів. Ні, йдеться про використання певних технологій. Як ви загалом оцінюєте спробу, можливо не лише росіян, змести наявний політичний устрій у Європі і які методи вони будуть використовувати. Ну, свого часу вони вивели Іспанію з війни за допомогою терористичних актів в метро. Так, я вважаю, що, крім погроз стратегічними ракетами та ядерною зброєю, найдієвіший інструмент Путіна - це ФСБ. Російські спецслужби успішно втручаються у вибори, здійснюють диверсії по всій Європі та поширюють неправдиву інформацію в соцмережах, звідки сьогодні більшість людей дізнається новини. І в цьому вони справді досягли успіху.Росії, безумовно, вигідно поширювати брехню, сіяти сумніви та недовіру. Переконувати людей, що в усьому винні США чи Захід, а джерело всіх проблем - Україна. Мовляв, відмовтеся від України, і все знову буде добре. Це їхній інструмент впливу. І, на жаль, Захід поки що не надто ефективно протидіє таким наративам.І ви маєте рацію, ми бачимо це в Німеччині. Бачимо, що зараз відбувається у Франції. Або візьмімо спроби Росії та Білорусі використовувати нелегальну міграцію, спрямовуючи потоки мігрантів через кордони до Угорщини, Німеччини, Польщі, Латвії та Естонії.Усе це спрямовано на дестабілізацію, створення хаосу та підрив довіри громадян до власної влади. І ФСБ неодноразово доводила, що вміє це робити. Відверто кажучи, Заходу необхідно знайти дієвіші способи протидії.Водночас усім нам варто прислухатися до слів канцлера Мерца, який два тижні тому під час зустрічі із Зеленським у Києві висловився дуже чітко: якщо Росію не зупинити, невдовзі вона спрямує свою воєнну машину проти нас. І він говорив саме про прямі воєнні дії. Адже невійськовими, асиметричними методами Росія веде війну проти Європи вже майже чотири з половиною роки.Нещодавно прем'єр-міністр Польщі Дональд Туск заявив, що варто чекати на ту чи іншу військову провокацію і ескалацію до Різдва. Якщо ми говоримо про терміни і можливі загрози, додаткові нові загрози для України та Європи найближчим часом, де, на вашу думку, можуть бути так звані слабкі місця?Гадаю, пан Туск говорить про загрозу обмежених вторгнень Росії до країн Балтії. Цю можливість активно обговорюють, насамперед щодо Естонії, яку вважають найбільш вразливою, але також і Литви.Та якщо російські військові заходять на територію НАТО, це вже не просто вторгнення. Це по