Однак нещодавня історія про втрату росіянами частини мощей Дмитрія Донського під час відступу на Лиманському напрямку оголила абсурдність всієї цієї практики. За релігійною атрибутикою простежується давня традиція використовувати віру для легітимації війни, а за сучасними ритуалами – спроба Кремля перетворити церкву на інструмент військової пропаганди.Щоб зрозуміти, чому Кремль і РПЦ вдаються до таких ритуалів, варто розібратися, як реліквії стали частиною військової історії, чому російська влада особливо активно використовує культ святих і що про це говорить представник православного духовенства.Як мощі святих опинилися на полі бою: історія релігійних реліквій у війнахРелікварій та череп святого Іво з Кермартена у Трег'є , Бретань, фото: ВікіпедіяВикористання християнських реліквій у військових кампаніях – зовсім не винахід сучасної Росії. Ця практика сформувалася ще в пізній античності та набула особливого поширення у Візантійській імперії, яку довгий час копіювала Московія, а згодом Росія. Християни вшановували останки людей, яких церква визнавала святими, а також предмети, пов'язані з їхнім життям. Вважалося, що такі реліквії можуть бути знаком Божої присутності, допомагати в молитві та нагадувати про духовний зв'язок між земним і небесним світом.З часом релігійне вшанування почало поєднуватися з політикою. Правителі брали святині у військові походи, виставляли їх перед військом, організовували молебні перед битвами та використовували реліквії для зміцнення авторитету власної влади.Дослідження історика Хоакіна Серрано дель Посо про релігійні реліквії у війнах пізньої Римської та Візантійської імперій показує, що такі предмети виконували відразу кілька функцій: були символами божественного захисту, засобами згуртування війська та знаками легітимності правителя. У певні періоди імперські еліти фактично створювали своєрідний "надприродний арсенал", який мав засвідчувати особливе заступництво Бога над державою.Один із показових прикладів датований 917 роком. Перед походом проти болгар до візантійського війська привезли реліквію Животворящого Хреста. Воїни вшанували її та склали клятву підтримувати одне одного. У цьому випадку святиня була не лише релігійним символом, а й засобом зміцнення дисципліни та лояльності війська.Подібні практики існували й у Західній Європі. За часів хрестових походів фрагменти Хреста Господнього супроводжували військові експедиції, а християнські реліквії використовували для благословення армій. Відомі також приклади, коли їх брали із собою монархи під час походів.Однак важливо розрізняти історичні обставини. Для середньовічної людини релігія була невіддільною від політичного життя, а віра в заступництво святих – частиною світогляду. Саме використання святинь під час війни ще не означало, що їх обов'язково вважали магічною зброєю.Проблема виникала тоді, коли правителі починали представляти військовий успіх як доказ Божого схвалення власної політики, а релігійні символи використовували для виправдання насильства. Саме цей механізм особливо виразно простежується в сучасній Росії.Дмитрій Донський – московський князь, якого перетворили на символ війниПутін перед мощами князя Дмитрія Донського, фото: соцмережіУ серпні цього року РПЦ повідомила про "виявлення останків" князя Дмитрія Донського під час реставраційних робіт в Архангельському соборі Московського Кремля. Після огляду останків патріарх Кирило благословив вилучення окремих фрагментів, які помістили в спеціальні ковчежці (скриньки для мощей). Частину реліквій планували передати до храмів, а інші – доставити російським військовим на фронт проти України.Хто такий цей князь? Дмитрій Донський правив у Московському князівстві в XIV столітті. Найвідомішою подією його життя стала Куликовська битва 1380 року, у якій війська під його проводом розбили армію Мамая – воєначальника Золотої Орди. Тому у російському історичному наративі князь став символом боротьби за незалежність і об'єднання земель навколо Москви. Хоча росіяни забувають, що після взяття Москви військами хана Тохтамиша у 1382 році князь сам визнав залежність від Орди та відновив виплату данини, борючись з іншими князівствами Русі під дудку хана. До речі цього князя канонізували лише 1988 року, під час святкування тисячоліття хрещення Русі. До цього його образ уже десятиліттями використовували для формування радянського, а згодом російського патріотичного міфу. Зокрема, наприкінці 1942 року глава Російської православної церкви митрополит Сергій закликав вірян збирати гроші на танкову колону імені Дмитрія Донського. Зібрані кошти використали для виготовлення 40 танків, які передали Червоній армії у 1944 році. Так князь став символом військової мобілізації ще під час Другої світової війни.Тепер його образ знову мобілізували – цього разу для війни проти України. 6 вересня частину мощей винесли на загальноміський хресний хід у Москві. Тобто реліквії використовують у публічних заходах за участю церковного керівництва, чиновників і представників державних структур. Їм надають політичного значення, пов'язуючи вшанування князя з очікуваною перемогою Росії.На цьому тлі повідомлення про втрату частини його мощей на Лиманському напрямку виглядає особливо промовисто. Раніше у РПЦ заявляли, що частина останків князя має "зміцнити дух" окупантів. Святиню планували показувати російським підрозділам уздовж лінії фронту.Олександр Невський, Ілля Муромець і Матрона Московська: хто ще став "чудо-зброєю" ПутінаДмитрій Донський – лише одна з історичних постатей, яких РПЦ та російська військова пропаганда залучають до сакралізації війни.Інший приклад – Олександр Невський, князь XIII століття, якого в Росії проголосили покровителем сухопутних військ. Його образ давно використовують для просування ідеї особливої російської цивілізаційної місії та протистояння із Заходом. У липні 2026 року з'явилися повідомлення про можливу втрату частинки його мощей у зоні бойових дій. Водночас сама практика доставлення реліквій у російські військові підрозділи підтверджується численними повідомленнями. Релігієзнавиця Лера Фурман у матеріалі "Нової газети Європа" описує, як частинки мощей святих передавали російським військовим, зокрема підрозділам на окупованих територіях України.Ще один показовий випадок стосується Іллі Муромця – легендарного богатиря, якого вшановують як святого. У 2025 році російське Міністерство оборони повідомляло про доставлення з Бурятії на Донеччину ковчежця із частиною його мощей. Іллю Муромця в РПЦ називали небесним покровителем ракетних військ і прикордонної служби ФСБ.Тут виникає не лише питання про використання релігійних символів у війні, а й про історичну належність цих символів.Останки, які традиційно пов'язують з Іллею Муромцем, зберігаються в Києво-Печерській лаврі. Водночас у російській традиції сформувався власний культ богатиря, пов'язаний із містом Муромом. Тож історія про доставлення його мощей з Бурятії на Донеччину породжує очевидне запитання: що саме перевозили російські військові, чергове бажане, яке вони видають за дійсне? До цього переліку належить і Матрона Московська – одна з найпопулярніших святих у сучасній Росії. Її культ супроводжують численні розповіді про чудесні зцілення, передбачення та допомогу в життєвих справах. Окреме місце в російській масовій релігійній культурі посідає легенда про її зустріч зі Сталіним під час Другої світової війни, хоча історичні підтвердження цієї історії відсутні.Частинки мощей Матрони також передавали російським військовим. За даними «Нової газети Європа», наприкінці 2025 року бійці російського спецпідрозділу «Ахмат» повідомляли про отримання колекції реліквій, серед яких були частинки мощей Матрони Московської, Миколая Чудотворця, Петра і Февронії та Луки Кримського.Ця практика демонструє, як різні релігійні культи об'єднують навколо однієї політичної мети – підтримки російської армії у війні проти України."Не використовуйте святині": що каже про це православне духовенствофото: соцмережіПоказовою є нещодавня розмова митрополита Переяславського-Вишневського Олександра Драбинки з ведучою "Телебачення Торонто", присвячена використанню мощей святих у російській війні.Драбинка наголошує, що в православній традиції мощі – це останки людини, яку церква визнала святою. Віряни вшановують їх, але поклоніння в богословському сенсі належить лише Богові.Він звертає увагу на принципову різницю між духовним вшануванням і спробою отримати від святині конкретну матеріальну вигоду."Ти звернешся до Бога або до того ж святого подумки, але з чистим серцем, а не з бажанням: ага, я тобі поклоніння, ти мені… Бартеру зі святим і з Богом не дуже доречна річ", – пояснює митрополит.Саме тут проходить межа між релігійною практикою та магічним мисленням. Людина може молитися про захист, підтримку або духовну силу. Але уявлення, що певний предмет автоматично забезпечить перемогу, захистить військовий підрозділ від ураження чи змусить Бога підтримати конкретну політичну мету, перетворює святиню на своєрідний інструмент впливу на надприродне.За словами Драбинки, особливо небезпечно, коли церковний авторитет використовують для виправдання війни."Ви використовуєте церковний авторитет. Ви починаєте керувати самим провидінням Божим, самим Богом. Що йому треба робити? Кому давати перемогу, кому не давати перемогу?" – говорить він.Загалом кажучи, сучасне використання мощей на фронті є частиною ширшої тенденції – зрощення Російської православної церкви з державою та військовими структурами. РПЦ не обмежується молебнями за військових або душпастирською підтримкою солдатів. Її керівництво бере участь у формуванні ідеологічного обґрунтування війни, надає релігійного статусу військовим символам і представляє російське вторгнення як боротьбу за особливу історичну місію, як "веління Господнє". І цей пропагандистський наратив широко тиражують російські медіа.Читайте також: "Ми не КНДР, щоб поліцейськими операціями позбавляти людей права молитися", – Єленський про суди ДЕСС з УПЦ МП