Позаяк мені пощастило поспілкуватися на цю тему з самим автором тексту диктанту письменником Артуром Дронем, я мав можливість спитати безпосередньо його, що він думає про кандидатуру Астаф'євої. Так от, Дронь, 25-річна зірка української літератури, військовослужбовець, автор нашумілого бестселера "Гемінгвей нічого не знає", щиро подивований хвилею хейту навколо Даші Астаф'євої. Натомість вважає її дуже вдалою кандидатурою. Я спробував сам для себе розставити в цій історії якісь акценти. Почну з того, що я лише раз в житті писав Диктант єдності. То був 2010 рік, і тодішній міністр освіти Дмитро Табачник вирішив на камери написати диктант разом з журналістами центральних телеканалів. Як розумію, задум був продемонструвати, що українську він знає краще, ніж журналісти. І так — я був одним з тих журналістів, які, за дивним збігом обставин, виявились вихідцями зі Львова — на чому міністр кілька разів наголосив. Але щось пішло не за планом і натомість ми в прямому етері підловили проросійського міністра (який, як потім з'ясується, був агентом ФСБ) на помилці. Він, хоч і готувався заздалегідь, написав "до речі" - разом. Як в совєцьких анекдотах: Штірліц виявився як ніколи близький до провалу. Після перемоги Євромайдану Табачник разом з Януковичем втекли до Росії, а становище української мови перестало бути настільки загроженим. Популярність Радіодиктанту стала зростати. Після 2022 року він став справді масовим. Якщо на початку 2000-х в ньому брали участь кілька тисяч людей, сьогодні це — сотні тисяч. Тепер це, без перебільшення, флешмоб національного масштабу, який географічно виходить далеко за межі України. Звичайно, це пов'язано з нашою війною, яка дала потужний імпульс патріотизму. Що дуже добре пасує до ідеї національного диктанту: об'єднати українців навколо розуміння цінності української мови.І, кажучи відверто, тут є такий момент — той, хто є носієм цієї мови та культури, напевно вже це розуміння має. Тому в сенсі місії Радіодиктанту національної єдності, мені здається, важливішою є та друга частина України, яка лише відкриває для себе своє власне українство. А Даша Астаф'єва для цієї аудиторії є "своєю", впізнаваною. І, головне, живий приклад колишнього російськомовного, який зробив вибір на користь активного українства. Саме тому я схильний погодитися з Артуром Дронем, що вона — ну майже ідеальний вибір. Читайте також: "Чому зміщується фокус із головного?": автор тексту радіодиктанту Дронь про хейт Даші Астаф’євоїТо чому несеться така хвиля обурення? Моя відповідь вам може не сподобатися. Особисто мені дуже неприємно, що ця Даша досі має якісь спільні волонтерські проєкти з Олексієм Дурнєвим. Людиною, яка за часів Януковича брала участь в мутних політтехнологічних кампаніях. Але якраз це їй мало хто згадує. Все більше про "гріхи минулого".  Тут, мушу зізнатися, я буду суб'єктивний, бо мало що знаю насправді про Дашу Астаф'єву. Як україномовний українець, я здебільшого існував в іншій культурній і мовній бульбашці. Яка, втім, не була настільки герметична, щоб взагалі не чути хто це. Щось до мене долинало. Якісь софтпорн-кліпи рускоподібної попси на музичних каналах 20 років тому, згадки про доволі цнотливу (за мірками нашого часу) фотосесію в Playboy... Та якщо чесно — хіба це не звичайні скелети в шафах левової частки наших теперішніх зірок? Які розмовляли російською, співали російською, їздили на концерти та корпоративи в Москву, знімалися в гімняних русскіх шоу і так далі. І нічого, якось ми їм пробачили. Вони далі зірки. Деякі з них навіть стали політиками. І ми довірили їм справи, значно вагоміші за результати будь-яких радіодиктантів. Тому якщо ми після цього вважаємо, що Даша Астаф'єва, яка принаймні публічно визнає своєї помилки в минулому і вже 5 років займається не статусним, а реальним волонтерством для армії — є недостатньо "чиста" для того, щоб читати наш Священний Диктант на Українському радіо — ну то чим ми тоді з вами не фарисеї?Спеціально для ЕспресоПро автора. Андрій Сайчук, журналіст, телеведучийРедакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів