Про це розповіла журналістка, медіаменеджерка та експертка з чутливої комунікації Тетяна Трощинська у проєкті "Європейці" з Лесею Вакулюк на Еспресо та Skawa.TV.Чому в Україні складно говорити про втратуВона втратила сина Тараса, який помер після виявлення онкологічного захворювання. Згодом Тетяна Трощинська написала книжку"Любов не минає", яка, за її словами, спочатку була способом упоратися з власним болем, але згодом допомогла й іншим людям, які пережили втрату."Я журналістка, я мусила щось робити. Ми всі завжди робимо те, що ми вміємо, нам допомагає, якщо ми любимо свою роботу або робимо те, що ми вміємо. І це свого роду була, напевно, моя терапія", - сказала вона.Тетяна Трощинська зазначила, що не планувала створювати посібник із переживання горя чи виконувати особливу місію. Проте її досвід відгукнувся матерям, дружинам і донькам загиблих, які дякували їй за те, що вона змогла підібрати слова для складних переживань."Це стигматизована тема. Дуже багато людей підходять і дякують за те, що я знайшла слова", - розповіла журналістка.Чому люди уникають тих, хто пережив втратуНа думку Тетяни Трощинської, одна з причин стигматизації полягає в тому, що люди не знають, як говорити про смерть і як поводитися з тими, хто втратив близьких. Іноді вони навіть намагаються уникати таких людей через власний страх перед горем."Мені мами розповідали, як люди в селі можуть переходити на іншу частину вулиці, бо їм незручно. Бо чесно, бо їм незручно запитати, бо ми розуміємо, що ми у різних обставинах. Ми ухвалили різні рішення під час цієї війни", - зазначила вона.Журналістка також звернула увагу на поширені стереотипи, відповідно до яких смерть однієї дитини нібито легше пережити, якщо в родині є інші діти.Мені говорили: "Якби у вас був не один син, вам би було легше". Так, ніби одна дитина заміняє іншу.За її словами, у суспільстві також часто саме жінку вважають винною в тому, що вона не змогла вберегти дитину. Це посилює біль матерів, які й без того можуть звинувачувати себе у втраті, навіть якщо об’єктивно не могли нічого змінити.Тетяна Трощинська наголосила, що люди можуть по-різному переживати горе, але це не скасовує потреби в людяності та підтримці."Після смерті є пам’ять"Тетяна Трощинська вважає, що смерть не перекреслює життя людини, любов до неї та роки, проведені разом. Саме тому важливо не уникати розмов про тих, хто помер або загинув, а зберігати пам’ять про них."Смерть - це морок. Я не заперечую. Але смерть - це пам’ять. Після смерті є пам’ять. Смерть так само, коли приходить, нікуди не зникає наша любов, не зникають оці спільні роки, які ми провели разом. І ми не можемо заперечити і перекреслити це життя. Ми не можемо заперечити і перекреслити це щастя", - сказала журналістка.Вона також розповіла про практики вшанування загиблих, які виникають у громадах. Серед них - "столики пам’яті", започатковані родиною загиблого захисника Іллі Грабара. До цієї ініціативи долучалися заклади харчування, бібліотеки, школи та інші установи в Україні й за кордоном.За словами Тетяни Трощинської, сенс таких ініціатив полягає не лише у вшануванні загиблих, а й у тому, щоб суспільство не втрачало здатності пам’ятати та бути вдячним."Ти просто ставиш столик, ти просто ставиш ці соняшники, ти просто даєш папірчик, на якому можна написати прізвище чи ім’я своєї близької загиблої людини. І ми ж це робимо не стільки для них. Ми ж це робимо для нас - для того, щоб людьми залишатися вдячними", - підсумувала вона.