Сьогодні вже колишній міністр оборони говорить Reuters, що Україна "повільно програє", а Зеленському публічно рекомендує йти на вибори. Прикметно, що в Офісі президента на це відповіли одним реченням: на посаді Федоров оцінював хід війни позитивно, і єдине, що з того часу змінилося – це його власний статус. Еспресо нагадає й порівняє колишні і теперішні заяви Михайла Федорова, щоб зрозуміти, де тут політична сміливість людини, якій ситуація нарешті "розв'язала язик", а де – звичайна демонстрація того, що кабінетне крісло і мікрофон опозиціонера, яким стає Федоров, промовляють різними голосами.Довга кар’єра Федорова в команді Зеленського і коротка міністром оборонифото: Офіс президента УкраїниМихайла Федорова призначили міністром оборони 14 січня 2026 року – за нього проголосували 277 народних депутатів, а сам він увійшов в історію як наймолодший очільник цього відомства. До того сім років Федоров був віцепрем'єром і міністром цифрової трансформації, одним з авторів "Дії" і людиною, яку в урядових колах вважали одним з найуспішніших менеджерів команди Зеленського.На посаді міністра оборони він протримався трохи більше півроку. 16 липня 2026-го Федоров підтвердив, що залишає крісло. Офіційної комунікації щодо причин відставки практично не було, що саме собою викликало обурення. По всій країні люди виходили на вулиці на підтримку міністра, якого встигли пов'язати з переломом у війні завдяки дроновій кампанії проти нафтопереробки та військової логістики РФ.Хоч би яка версія звільнення була ближчою до істини, але факт залишається фактом: людина, яка ще в липні була "в команді", у серпні вже говорить мовою опозиційного політика і це створює ефект суперечностей. Фронт: "перевага на півроку" проти "повільно програємо"Найбільш промовиста ілюстрація – оцінка самого ходу війни. 16 червня цього року, ще будучи міністром оборони, Федоров в інтерв'ю ТСН прогнозував, що Україна збереже перевагу на полі бою щонайменше протягом наступних шести місяців – завдяки зміні процедур закупівель, конкурентним тендерам і якісним дронам, які, за його словами, сформували "нову реальність на полі бою на користь Сил оборони"."Росіяни, як показують попередні роки, адаптуються і намагаються перехопити ініціативу. Зараз найближчі шість місяців у нас точно буде перевага", - сказав Михайло Федоров.І ось 25 серпня – уже як колишній міністр – той-таки Федоров каже Reuters протилежне: Україна "поступово, повільно програє" війну, і в Києва залишилось лише кілька місяців, щоб ухвалити рішення, здатні переломити ситуацію. Він називає причини, зокрема: брак цілісного бачення перемоги, відхід від інновацій, а також вкорінена корупція, кумівство та недостатня політична незалежність державних інституцій."Я думаю, що зараз настав переломний момент, який визначить нашу майбутню траєкторію, але схоже, що ми поступово, повільно програємо", - відзначив Федоров. Різниця в риториці впадає у вічі не тому, що ситуація на фронті за два місяці не могла погіршитися, бо вона цілком могла. Але сам масштаб перегляду оцінки – від "зберігаємо перевагу" до "поступово програємо" – і збіг цього перегляду з датою звільнення дали Офісу президента привід для їдкої репліки, мовляв, на посаді Федоров говорив інакше, і єдине, що змінилося відтоді – це його статус. При цьому сам ексміністр наполягає, що в України "досі є всі шанси перемогти", просто потрібен терміновий план завершення війни, який дозволить змінити її перебіг. Вибори: від "немає законних підстав" до "треба знайти механізм"Михайло Федоров, фото: скриншот з відеоЩе виразніший розворот – щодо виборів під час війни. Коли Федоров очолював Мінцифри, саме йому доводилося публічно гасити ідею електронного голосування як спосіб провести вибори в умовах бойових дій. В останні дні 2025 року в ефірі телемарафону він пояснював, що на проведення виборів через інтернет сьогодні немає жодних законних підстав, що цифрове голосування вимагає складної підготовки, змін законодавства і високого рівня суспільної довіри, а питання це надзвичайно чутливе – особливо з огляду на кібератаки з боку Росії."Вибори – це завжди про довіру", – казав тоді міністр, пояснюючи, чому навіть офлайн-вибори тримаються на довірі до ЦВК і підрахунку голосів, а онлайн-формат цю довіру лише ускладнює.Після звільнення Федоров став чи не першим помітним політиком з команди Зеленського, який публічно зажадав виборів попри воєнний стан, назвавши кризу управління системною. У відео зверненні 18 серпня він поставив риторичне запитання: якщо війна триватиме ще рік, два чи три, чи означає це, що Росія фактично отримає право визначати, коли українці зможуть знову обирати владу? Демократія, за його словами, не може бути "заручницею Росії"."Ми воюємо саме тому, що хочемо залишитися вільною європейською державою. Тому ми повинні знайти законний, безпечний і реалістичний механізм, який дозволить Україні відновити повноцінний демократичний процес навіть за умов тривалої війни", – заявив він.Це вже не просто зміна акценту, а майже дзеркальний розворот тези: раніше – "немає законних підстав і це небезпечно", тепер – це "зволікання саме по собі є небезпекою". Зеленський у відповідь заявив, що такий крок здатен "знищити Україну", і припустив, що Федорова могли підштовхнути зовнішні сили – сам ексміністр це рішуче заперечив. "Моя позиція була чітка – якщо партнери запропонують нам конкретні умови, за яких можна безпечно, легітимно і демократично провести вибори в Україні – за участі військових, на прифронтових територіях, за кордоном, куди виїхали мільйони наших громадян, рятуючись від війни, безпечно – тобто без ударів та обстрілів, то давайте це обговорювати. Я вважаю, що у час такої війни вибори в цілому – це великі ризики. Вибори просто зараз – це цунамі для держави, яке розколить Україну", - сказав Зеленський. В Офісі президента ідею назвали нереалістичною на тлі російських ракетних та дронових атак, а голова Верховної Ради Руслан Стефанчук прямо сказав, що вибори під час війни неможливі, а позиція Федорова – безвідповідальна. Цікаво, що команда самого Федорова, за даними Української правди, навіть не має сформованої позиції, які вибори проводити першими – президентські чи парламентські, а сам ексміністр не виключає власної президентської амбіції, хоч і називає розмову про це передчасною.Показову оцінку цій непослідовності дав нардеп Микола Княжицький. За його словами, Федоров був у всіх урядах Зеленського з першого дня, але за всі ці роки від нього жодного разу не було чути публічної незгоди з недемократичними тенденціями у державі чи протесту проти практики точкових персональних санкцій як політичного інструменту. Лише після відставки й після того, як його кандидатуру повторно не внесли на посаду міністра, пролунала "фактично програмна промова", яка, втім, за словами Княжицького, так і залишила відчуття недомовленості. Бо заклик до виборів прозвучав без відповіді на власне питання Федорова про механізм онлайн-голосування, вразливість до атак ворога і неможливість гарантувати верифікацію результату – те саме, про що він сам публічно попереджав кількома роками раніше.Корупція: від "ефективного інструменту боротьби" до "вона нас гальмує"фото: facebook-сторінка Михайла ФедороваТретій сюжет важливий – корупція в державному апараті. Роками, очолюючи Мінцифри, Федоров публічно презентував саме антикорупційний ефект своїх реформ: електронні будівельні послуги на порталі "Дія" він називав "ефективним інструментом у боротьбі з корупцією", оскільки вони автоматизовані й виключають вплив людини на ухвалення рішень; відкриття державних наборів даних подавалося як інструмент, що дозволяє журналістам і громадськості "знаходити корупційні ризики й контролювати органи влади". Тобто образ, який Федоров роками формував про самого себе – це образ людини, яка технологічно демонтує корупційні схеми зсередини системи.Тепер риторика змінилась на протилежну: корупція, кумівство і брак політичної незалежності інституцій – це, за словами вже колишнього міністра, і є те, що заважає Україні або перемогти, або хоча б завершити війну в сильній позиції. "Є велика кількість людей, які побудували різні схеми і свої інтереси, і вони гальмують ухвалення правильних рішень. Я це відчув у Міністерстві оборони", – визнав Федоров в нещодавньому інтерв’ю, тим самим ретроспективно описуючи відомство, яке сам очолював, як частину проблеми, а не рішення.Тут різниця радше не в самому факті визнання проблеми (про корупцію в оборонних закупівлях говорили й до нього, і за нього – досить згадати конфлікт довкола реформи тендерів, який сам Федоров називає ключовою причиною свого звільнення), а в тому, коли саме ця відвертість стала можливою. Поки Федоров розпоряджався бюджетами й кадровими рішеннями, головним меседжем була ефективність технологій, які він впроваджує. Коли розпоряджатися перестав – головним меседжем стала системна гнилість, яка заважала йому теж, але тоді він це публічно не озвучував.Реформа мобілізації: від "ми почали" до "нам не дали закінчити"фото: Офіс президента УкраїниНа темі мобілізації розрив у Федорова не такий різкий, як у темі "перемога-програш" чи можливість виборів. Однак теж помітна зміна риторики. У червні 2026-го, ще міністром, він продавав суспільству реформу як процес, який уже пішов. Тому це не про одне рішення, яке, за помахом чарівною палички, все вирішить. Він говорив про короткі контракти на 10 і 14 місяців, виплати піхоті близько 300 тисяч, штурмовикам – до 460 тисяч, гарантована відстрочка після служби, калькулятор демобілізації, часткове звільнення "з осені" для тих, хто в армії з 2022-го чи раніше. Також про повернення із СЗЧ через "Армія+", як робочий механізм. Про ТЦК Федоров завжди казав обережно, мовляв, однієї зміни вивіски замало, систему треба ламати зсередини війська – контрактами, переведеннями, цифровим супроводом людини від повістки до частини. Тоді це звучало як "ми вже запустили перший етап".Після відставки та сама історія стала історією зірваного фіналу. У липневому інтерв’ю "Українській правді" Федоров уже називає точний графік, якого публічно в такій категоричній формі раніше не фіксував: показати реформу в липні, запустити в серпні, "щоб у вересні у нас вже не було взагалі цієї проблеми". Більше того, він каже, що в день звільнення мав підписати наказ про зняття балаклав у групах оповіщення, камери в ТЦК і "цифрову воронку". Тобто те, що в червні виглядало як уже розпочата трансформація, у липні–серпні стає майже готовою реформою, яку зупинили кадровим рішенням Банкової. Виглядає, як зручна конструкція: недолік системи пояснюється не шістьма місяцями його міністерства, а тим, що його не допустили до "другого етапу".Ще одна нестиковка – про відповідальність. На посаді Федоров говорив про мобілізацію як про поле, яке Міноборони перебудовує пакетом постанов і контрактів. Після 15 липня він регулярно нагадує: ТЦК підпорядковані Сухопутним військам і головкому, а не міністру. Логіка зрозуміла – частину повноважень він справді не мав. Але політично це виглядає як перекладання: поки був "своїм", система комплектування була об’єктом його реформи; коли ж крісло забрали, з’ясувалося, що ключі від ТЦК були в іншого кабінету. У подкасті Стерненка на початку серпня він уже описує наступний етап як відмову від моделі "два мільйони в розшуку" на користь черг із зрозумілими правилами. Ідея не нова і не суперечить червневим тезам. Новим є тон: тепер це не звіт міністра, а претензія людини, яку не дали довести справу.І тут є ще один сюжет, менш програмний, але по-своєму показовий. Нардеп Олексій Гончаренко звернув увагу, що вже 18 липня, а це буквально за кілька днів після відставки, Федоров оформив собі бронювання від мобілізації через благодійний фонд "Східна Європа". Гончаренко прямо назвав це суперечністю між публічними ініціативами ексміністра й тим, як він розпоряджається власним статусом, щойно втратив крісло. Чому це навряд чи додає йому прихильниківПарадокс ситуації в тому, що відвертість Федорова після звільнення теоретично мала б працювати на його користь: він озвучує речі, про які й так усі здогадувалися, тобто корупцію, кадрові війни, брак стратегії. Західні медіа називали цю хвилю критики найсерйознішим внутрішньополітичним викликом для Зеленського від початку повномасштабної війни.Але саме синхронність цієї відвертості зі звільненням і працює проти нього. Коли позиція змінюється рівно в момент втрати влади – і змінюється не в деталях, а на протилежну за суттю (від "зберігаємо перевагу" до "програємо", від "виборів не можна" до "вибори необхідні", від "боремося з корупцією" до "корупція нас душить", від "реформа мобілізації лише стартувала" до "нам не дали реформу от-от довести") – це читається доволі двозначно. Звісно, звільнення і не бажання займати ніяке інше крісло в команді Зеленського, крім міністра оборони, вивело Федорова у надто публічну площину. Але водночас воно змусило його перейти з позиції людини, яка відповідала за систему, у позицію людини, яка оцінює систему. І тепер суспільство має повне право запитати: де закінчується чесність колишнього чиновника, який нарешті може говорити вголос, і починається політичний розрахунок людини, яка більше не має посади, але може претендувати на щось більше, можливо, у своєму власному політичному проєкті?Читайте також: Таємний рейс глави ЦРУ до Москви: загроза для НАТО і попередження про удари по РФ, про що ще Реткліфф міг говорити з Путіним