Для родини військовослужбовця звістка про його зникнення безвісти стає не лише особистою трагедією, а й початком складного бюрократичного процесу. Після повідомлення про зникнення родичам доводиться самостійно розбиратися, до яких органів звертатися, які документи збирати, де оформлювати виплати та пільги і як отримувати інформацію про подальші дії.У програмі “По живому” народна депутатка та голова підкомітету з питань реабілітації ветеранів Ірини Никорак розповіла про недоліки державної системи у допомозі родинам зниклих безвісти."На практиці ми спостерігаємо доволі багато кейсів, коли комунікація між ТЦК та СП й військовою частиною в контексті обміну інформацією та передачі даних. Вона відбувається доволі повільно, плюс часто передають неповний пакет документів або роблять в ньому помилки", — каже народна депутатка.За її словами, через це оформлення виплат може затягуватися на місяці, а іноді й довше. У 2025 році до омбудсмена надійшло 776 скарг щодо призначення та виплати допомоги у зв'язку із загибеллю військовослужбовця.Цифровізація не дійшла до найскладніших випадківУкраїна активно цифровізує державні послуги, однак у випадках загибелі чи зникнення військовослужбовця родина досі може опинитися в системі паперових довідок і ручного обміну інформацією між установами.Дані про військовослужбовця вже є у військовій частині, ТЦК та СП, поліції та інших державних структурах, але ці органи не завжди можуть автоматично обмінюватися ними. У результаті родина фактично сама стає посередником між державними установами.Никорак зазначає, що навіть щодо створення єдиного реєстру, який міг би вирішити цю проблему, вона не має достеменної інформації:"Чи є, станом на зараз, розробка такого реєстру, чи немає, мені достеменно невідомо. Але, так чи інакше, ми спостерігаємо доволі часто в таких сенситивних питаннях обмін саме паперовими документами", — розповідає Никорак.За її словами, через недосконалість системи окремі питання доводиться вирішувати вручну. Депутатка каже, що регулярно звертається до державних органів, щоб допомогти конкретним родинам.Тому йдеться не просто про переведення паперових документів в електронний формат. Потрібна синхронізація між державними системами, щоб після одного звернення родини необхідна інформація автоматично передавалася відповідним органам.Виплати: місяці очікування через розпорошену системуОкрема проблема — тривалість оформлення одноразової грошової допомоги. За словами Никорак, між отриманням необхідних довідок може проходити значний час, хоча частина інформації в них фактично дублюється."Я взагалі спостерігаю доволі високу розпорошеність соціальної системи. Це стосується і виплат родинам безвісти зниклих", — пояснює нардепка.Вона звертає увагу, що пакети документів розглядає спеціальна комісія Міністерства оборони, тому одним із можливих рішень називає децентралізацію її роботи, щоб на рівні регіонів можна було уніфікувати стандартні випадки.Водночас депутатка наголошує, що масштаби проблеми свідчать про необхідність не точкових, а системних рішень.Хто супроводжує родину після звістки про зникненняОдне з ключових питань — хто фактично має вести родину після того, як військовослужбовець отримує статус зниклого безвісти. За словами Никорак, юридично такий військовослужбовець продовжує бути закріпленим за військовою частиною до з'ясування обставин.“Безвісти зникла особа офіційно залишається закріпленою за військовою частиною. Просто в спеціальному статусі до з'ясування обставин”, — пояснює народна депутатка.Водночас вона звертає увагу на роль ТЦК та СП, де абревіатура “СП” означає соціальний супровід.“Відповідно, у нас є ТЦК та СП. СП — означає соціальний супровід. Тобто на рівні ТЦК та СП вони мали б продовжувати вести комунікацію з родинами зниклих безвісти”, — говорить Никорак.На практиці ж такого супроводу може бути недостатньо. Саме тому одним із можливих рішень вона називає розвиток патронатних служб. Як приклад депутатка наводить окремі військові підрозділи, де такі служби вже працюють із родинами загиблих, поранених, полонених та зниклих безвісти.“Вони під ключ займаються комунікацією, відновленням документів, забезпеченням всіх виплат з такими категоріями українців”, — пояснює Никорак.Водночас перенесення такого досвіду на державний рівень потребуватиме ресурсів, підготовлених працівників і чіткого визначення повноважень.Громадські організації також можуть бути посередником між родиною та державою. За словами Никорак, їхня перевага — гнучкість і швидкість реагування. Водночас повністю передати їм таку функцію неможливо через обмежений доступ до інформації.“Ми ж не можемо дати доступ громадським організаціям до державної таємниці. Не можемо, тому що це суперечить чинному законодавству”, — зазначає депутатка.Тому, на її думку, громадський сектор може бути залучений до формування політики, консультацій та супроводу родин у межах доступних повноважень, але не може замінити державні органи.Інформаційний вакуумВідсутність постійної комунікації створює ще один ризик — родини можуть самостійно шукати інформацію про зниклого військовослужбовця через неофіційні канали.Никорак говорить, що після отримання звістки родина має звернутися до поліції та подати відповідні документи. Саме на цьому етапі, на її думку, держава могла б додатково інформувати людей про ризики неофіційної комунікації."Мені видається, що на етапі, коли родини звертаються до поліції і пишуть, подають відповідні документи, має відбуватися інформування цих людей для того, щоб убезпечити їх від подальшої можливої комунікації через неавторизовані мережі та чати", — говорить вона.Замість кількох кабінетів — одна заяваФактично значна частина навантаження з координації між державними органами сьогодні залишається на родині. Людям доводиться збирати документи, передавати їх між установами та самостійно з'ясовувати, що робити далі.Никорак пропонує змінити цю логіку за принципом “єдиного вікна”."Я взагалі вважаю, що людина має написати тільки одну заяву, а держава як тримач цієї інформації [...] повинна зібрати весь цей пакет документів", — пояснює народна депутатка.Після цього держава, на її думку, має сама синхронізувати інформацію між ТЦК та СП, поліцією, військовою частиною та іншими структурами, а родині повідомляти про наступні етапи, строки, виплати та пільги.Така модель мала б змінити сам принцип взаємодії, де родина один раз повідомляє державу про свою ситуацію, а далі вже державні органи координують між собою необхідні процедури.Водночас окремим викликом залишається психологічна підтримка. За словами Никорак, під час звернення до поліції присутність психолога для повнолітнього заявника законом не є обов'язковою. Родина може самостійно запросити такого фахівця, зокрема через громадські організації.Вона також наголошує, що для роботи з родинами військових потрібні фахівці, які мають відповідну спеціалізацію."Якщо в тебе є спеціальність психолога, це не означає, що ти можеш допомогти людині, яка, була в полоні або отримала бойову травму ПТСР і не може взагалі інтегруватися і адаптуватися до цивільного життя", — пояснює депутатка.Таким чином, проблема полягає не в одному етапі оформлення документів. ТЦК та СП, військова частина, поліція, соціальні служби та інші структури можуть володіти різними частинами необхідної інформації, але родина досі часто змушена сама координувати цей процес.Цей матеріал підготовлено в межах проєкту за фінансової підтримки IMS (International Media Support) та Фонду медіа-інтегритету. Зміст публікації є виключною відповідальністю редакції "Еспресо" і не обов’язково відображає погляди чи позицію IMS або її донорів.